Як і де молодим документалістам шукати підтримки? Що хочеться зафіксувати про Україну і як свою ідею показати світові? Ще восени для молодих українських режисерів стартував освітній проект «Молоді про Україну» – серія воркшопів, лекцій та консультацій від зірок польської кіноіндустрії. У результаті було відібрано десять проектів нових документальних фільмів.

Який шлях пройшли кінематографісти від початкового задуму до пітчингу у Варшаві і на які питання знайшли відповіді – розповідає програмний директор Docudays UA Геннадій Кофман. Під час освітніх воркшопів «Молоді про Україну» Геннадій також курував документальні проекти учасників.

Для участі в майстерні ми отримали 75 заявок – різноманітні як тематично, так і за художнім втіленням.Після бурхливих дебатів ми вибрали 48 ідей, над якими продовжили роботу. Головна вимога відбору – актуальність сюжету. Це мали бути сучасні історії, герої яких визначають себе у всій складності нинішньої України.

«Я часто буваю в Україні й бачу значний прогрес кінематографічного мислення молоді. Я вражений її поглядами. Деякі проекти є більш рефлексійними й мають велику глибину думок і почуттів, ніж проекти, які ми часто зустрічаємо в молодих людей з іншого боку кордону. Тому мені дуже приємно працювати з молоддю з України» (Яцек Блавут, кінорежисер, артистичний опікун проекту).

Наступним етапом були кількаденні зустрічі польських та українських учасників проекту з артистичними опікунами. Ідеї майбутніх фільмів дискутувалися, доповнювалися, корегувалися не тільки з позиції досвіду кураторів. Кожен з учасників мав можливість висловити свої думки колегам.

«Молоді про Україну» – це прекрасний проект, який дав особисто мені можливість вистрибнути зі свого світу «Я й мої герої», відсторонитися й подивитися на фільм збоку. Свій проект я подавала майже на рівні ідеї, і мені було важливо зрозуміти, чи має він потенціал, поговорити з авторитетними людьми і, як наслідок, почати детальніше його розробляти. Робота була цікавою, проекти учасників виявилися дуже різноплановими, підхід кураторів до кожного проекту індивідуальний» (Юлія Гонтарук, режисерка, авторка проекту «Три сестри»).

Під час наступної зустрічі увага була зосереджена на аналізі візуального матеріалу й побудови драматургічної лінії сценаріїв.

«У фільмі ми не розповідаємо, у фільмі ми показуємо»,– сказав на одній із зустрічей Яцек Блавут. Мені як оператору було дуже важливо почути думку кураторів щодо візуалізації обговорюваних фільмів, їх образного рішення. Цьому питанню вони приділили особливу увагу, що в загальному й правильно, адже якщо немає образного рішення, немає й кіно» (Максим Руденко, оператор фільму «Вдивляючись у темряву»).

Цього разу найскладніше було лишити 10 проектів для пітчингу й презентації у Варшаві. У результаті кожен із цих відібраних уже учасників отримав завдання – зосередитися на зйомках додаткового матеріалу для трейлерів. Але, що важливо, і на цьому етапі онлайн-консультації режисерів з кураторами були постійними. Так з’явилися перші версії трейлерів та тритментів.

«Після закінчення роботи ми отримали синопсис зовсім іншого фільму, ніж того, з яким прийшли. Від первинної ідеї фільму залишилися тільки герої та їхня основна лінія взаємин. Мені було дуже цікаво почути думку кураторів щодо представленого нами фільму, як його бачать люди, далекі від нашого українського контексту. Проста, зрозуміла, універсальна історія з національним відтінком – ось формула того доккіно з України, яке хочуть бачити європейці». (Максим Руденко, оператор фільму «Вдивляючись у темряву»).

«Що конкретно мене навчив проект «Молоді про Україну»: це просто й зрозуміло формулювати ідею фільму. Зосереджувати увагу у фільмі на вузькій темі, не розпорошуватися на безліч ліній і тем. Монтувати трейлер для пітчингу лаконічно, показувати лише найсуттєвіше, позбавлятися від всіх зайвих кадрів. Будувати презентацію проекту на пітчингу як маленьке шоу, що повинне захопити й зачарувати продюсерів» (Максим Руденко, оператор фільму «Вдивляючись у темряву»).

«Завдяки програмі «Молоді про Україну» вдалося зрозуміти, що турбує молодих українських режисерів-документалістів, які періоди життя хочеться зафіксувати, осмислити і як ідеї співвідносяться з відчуттям часу на міжнародному рівні. Співпраця з польськими кураторами над українськими замислами фільмів допомогла відсіяти зайві та глибоко інсайтівські деталі історій. Тому в трейлерах сфокусувалися на цінностях, зрозумілих глядачеві з будь-якого куточка світу. Утім кожен із трейлерів зберіг особливий режисерський підхід (Ксенія Марченко, авторка проекту «Тримай! Тримай! Тримай!»).

Останній етап проекту проводився у Варшаві на студії імені Анджея Мунка. Під час майстерні дошліфовувалися сценарії та трейлери. І звісно, більшу частину часу було присвячено підготовці до публічної презентації проектів – самого пітчингу.

«Робота всередині майстерні, ближче до пітчингу, ставала все насиченішою. У Варшаві вже було нормою не лишень обговорення та монтаж проектів у студії, поступово всі й усе перемістилося на кухню хостелу разом із Міреком та обома Яцеками. Хтось монтував, хтось «рендерив», паралельно пили пиво, встигали помити голову й зробити селфі. Проте після пітчингу розумієш, що все це було варте того, бо саме такий «пресинг» стимулював думки. Принаймні в моєму випадку: нарешті з’явилася чітка форма фільму й опісля я зрозуміла, як рухатися далі. Звісно, цьому сприяла й загальна атмосфера, бо коли бачиш довкола сильні й глибокі теми, це акумулює тебе» (Поліна Кельм, авторка «Ельфова вежа»).

«Мене вразило, що після днів і ночей розробки й монтажу часом слабкі місця перетворилися на чітко вибудовану структуру. І фільми набули нового, дуже виразного образу. Це мені нагадало роботу археологів. Більшість проходить повз і не помічає, а хтось зупинився, посунув трошки, протер ганчіркою, а там, виявляється, є цілий світ» (Поліна Кельм, авторка «Ельфова вежа»).

На пітчинг, який відбувся в приміщенні Польського Інституту кіно, прийшли й представники кіноіндустрії, редактори телеканалів: TVP1, TVP2, TVP Культура, Представництва HBO в Польщі, TVP Belsat та інші потенційні спонсори. Такі презентації проектів завжди відкритті і для журналістів, і для громадськості. І наразі принаймні є чотири проекти, які перебувають на етапі підписання угод про спільне виробництво з польськими копродюсерами. Власне, кращі проекти майстерні «Молоді про Україну» представлять і на пітчингу в межах цьогорічного фестивалю Docudays UA, аби допомогти авторам знайти продюсерів і партнерів для реалізації своїх задумів в Україні.

Проект «Молоді про Україну» реалізовується Фундацією «Документ і Світ» (Doc'n'WorldFoundation) та Міжнародною майстернею документального кіно (ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв») за підтримки Міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA. Також у партнерах: Державне агентство України з питань кіно, кінокомпанія «МаГіКа-фільм», Польський інститут кіномистецтва (PISF), Інститут Адама Міцкевича, Польський інститут у Києві, TVP, Бєлсат, Лодзинська кіношкола, Школа Анджея Вайди у Варшаві, Ґдинська кіношкола, Кіностудія Everest у Лодзі.

Проекти й автори, які взяли участь у пітчингу у Варшаві в рамках майстерні «Молоді про Україну»: 
«Домашні ігри» режисерки Аліси Коваленко та продюсера Стефан Сіолан 
«Ельфова вежа» авторки й режисерки Поліна Кельм (Головко) 
«Вдивляючись у темряву» режисера Сергія Волкова та оператора Максима Руденко 
«Панорама» режисера Юрія Шилова 
«Три сестри» режисерки Юлії Гонтарук 
«Мир для Ніни» режисерки Жанни Максименко-Довгич 
«Тримай! Тримай! Тримай!» режисерки Ксенії Марченко 
«Повернення» режисера Володимира Єрмакова 
«Я маю спогади для тебе, мамо!» режисерки Світлани Григоренко 
«Рондель» режисера Влада Каменського